
Взагалі, зараз ще хтось купляє аудіокасети? Років три-п'ять тому ще можна було побачити, зараз не знаю, може десь в далеких селах...
В принципі, я і грамплатівки пам'ятаю. Купляли у нас в сім'ї їх приблизно одну на місяць, ну і крім цього вони були непоганим подарунком на день народження. Коштували десь 2,50 - 3 радянських рубля. Але оскільки випускалися вони на державному заводі, перелік виконавців був так собі.
Потім, наприкінці 80-х, популярними стали аудіокасети. Точніше, доступними для молоді. До перебудови іноземна касета з італійської естрадою коштувала в комісіонці 40 рублів - третину місячної зарплати молодого спеціаліста, а у 1989-90 роках чисті касети SONY, BASF, TDK можна вже було купити за десятку. Ще рублів п'ять треба було віддати в "студію звукозапису", щоб на неї щось записали на твій вибір.
"Студія звукозапису" у нас в Вентспілсі була на першому поверсі Будинку побуту. Якийсь дядя сидів за столом, під склом якого був надрукований список груп та виконавців, яких можна було обрати.
Один альбом записували на одному 45-хвилинному боці касети. Якщо група виходила за часові рамки - дядя убирав одну-дві пісні з альбому на свій смак.
Записував він вдома на двокасетному японському магнітофоні. На наступний день можна було забирати свою касету з новеньким альбомом "Депеш Мод" чи Ice MC. Ось і увесь бізнес.
Якщо на рубежі 80-90-х років аудіокасети були більш-менш народними, то відеокасети жили окремим елітним життям. Коштували вони десь в районі 100 рублів, але оскільки кожен рік рубль здавав свої позиції, а відеокасети все частіше привозили з Польщі, то і ціна коливалась.
Я особливо не слідкував за ними, бо "відік" у мене з'явився тільки у 1998 році, а через пару років і цей вид техніки вже почав поступатися спочатку компакт-дискам, а зараз вже Інтернету.
У нас в класі відеомагнітофон був тільки у двох-трьох багатих учнів, у яких ми і дивилися іноді якийсь "ужастік".
Взагалі, це була невиправдано дорога річ. Відеоплеєр коштував 4-5 тисячі рублів; був час, коли його можна було поміняти на непоганий "жигуль". Ходили легенди, що відеодвійку: відік + японський телевізор міняли на однокімнатну квартиру.
Втім, у однокласників багато не надивишся, хіба що п'янка якась була. Набагато частіше ми ходили у так звані "відеосалони", де у кімнаті якогось товариства глухих ставили телевізор і 15-20 чоловік за 2-3 рублі дивились західний фільм.
До речі, це перший бізнес Юлії Тимошенко в Дніпропетровську, хто ще не знав.
Ну ладно, давайте подивимось галерею. Це остання частина, внизу є лінки на попередні.
Галерея Апрелівського музею грамзапису
Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.